Провідною ідеєю освіти на сучасному етапі в українській державі є гуманізація, адже гуманітарна освіта є засобом і сферою формування державного етносу, розвитку особистості як найвищої цінності суспільства. Щоб забезпечити ефективність навчання, повноцінність уроку, необхідно поєднувати репродуктивну і пошукову діяльність. Учень — не пасивна фігура педагогічного процесу, і вчитель повинен прагнути дати йому не лише певний вантаж знань, а й навички мислити, стимулювати розвиток його пізнавальних сил, роботу думки, постійну потребу вчитися, самостійно здобувати знання, спостерігати, досліджувати. Ідеалом сучасного навчання є особистість не з енциклопедично розвиненою пам’яттю, а з гнучким розумом, з швидкою реакцією на все нове, з повноцінними, розвинутими потребами дальшого пізнання та самостійної дії, з добрими орієнтувальними навичками й творчими здібностями.
«Однією з найсерйозніших хиб нашої шкільної практики є те, що, навчаючи дітей, працює переважно вчитель», — цю думку В. Сухомлинського можна застосувати до характеристики навчального процесу й на сучасному етапі. Праця учня, який роками сидить мовчки за партою, слухає вчителя і намагається запам’ятати те, що йому говорять, — не може забезпечити ні повноцінного формування особистості, ні найвищого щастя людини від успіхів у праці. Розвиток творчого потенціалу людини трактується сьогодні як основне завдання школи. Для реалізації його потрібно насамперед розглянути учня не як суму зовнішніх впливів, а як цілісну, активну, діяльну істоту. В цьому основна суть перебудови навчально-виховного процесу. Учень — не об’єкт, а насамперед творець свого власного «Я».
Крізь призму діяльності учня необхідно переосмислити саму структуру навчально-виховного процесу, перейти до вирішення проблеми розвитку та реалізації творчих здібностей кожного школяра. Перебудова навчально-виховного процесу передбачає певну переорієнтацію функцій учителя. Різко зменшується питома вага його виконавчої діяльності на уроці і, відповідно, зростає функція організаційна. Це, в свою чергу, вимагає глибокого оволодіння педагогічною технологією, вмінням прогнозувати в деталях діяльність кожного учня. Лише за цієї умови вчитель зможе повноцінно включати учня в діяльність як свого «партнера».
Отже, навчальний процес слід будувати так, щоб сприяти свідомій співучасті особистості, яка освоює предмет, у відтворенні його по змісту. Нинішній спосіб викладання зарубіжної літератури має створити умови для духовного самовдосконалення, самореалізації і самоутвердження дитини. Учитель словесності повинен будувати педагогічний процес не за принципом інформаційного повідомлення від суб’єкта до об’єкта в жанрі монологу, а діалогізації.
Освіта мусить поставити в центр процес знаходження кожним істини, тобто шлях пізнання. О. Потебня сказав: «Знання відносне, тим часом як пошук істини нескінченний». Радість від шукання і пізнання істини називається інтелектуальним почуттям, яке необхідно плекати від самого дитинства. Тоді головним для вчителя стає залучення учня до процесу пошуку. Педагогічний процес на уроках літератури будується за принципом діалогу, полілогу і багатий на імпровізації. Тут не існує нормативної, однозначної істини. Важлива умова при цьому — ціннісно-смислова рівність дорослого й дитини, тобто кожен пізнає світ без обмежень. Це забезпечує можливість реалізації знаменитого положення Я.А.Коменського «навчати всіх усьому». Точкою відліку стає учень і його рух у часі і просторі відносно себе самого.
Для реалізації свого життя зараз і в майбутньому дитина мусить вибирати для себе той чи інший ідеал. Кожен час в історичному часі і просторі людина відкриває і вирішує для себе питання: хто я, для чого прийшла у цей світ, яке моє місце в ньому, який сенс мого життя, на основі яких цінностей я повинна робити вибір свого життєвого шляху, визначати мету і значення своєї діяльності, вибирати засоби їх досягнення та оцінити їх результати: на що я можу спертися в оцінюванні цих результатів, за якими критеріями і як можливе удосконалення моєї особи. Для відповідей на ці запитання важливо не здобуття різноманітних знань, а їх смисл і мета.
Отже, методика створює умови, в яких з’являється і потреба, і бажання ставити запитання і шукати відповідей. Методика — це шлях, яким буде йти дитина. Одним із принципів методики є психологізація в навчанні, яка полягає у розумінні психіки дитини як структури, відмінної від психіки зрілої людини. Важливий для вчителя словесності є і принцип активності учня. Його знання, розумовий, духовний та культурний розвиток повинні спиратися на власні зусилля. Особливу вартість для учня має шлях, яким він пройде, розв’язуючи поставлену перед ним проблему. Учень оволодіває методом праці, який у майбутньому зможе застосувати до аналогічних завдань. Цей принцип допоможе дитині виробити в собі впевненість у власній вартості, у тому, що вона сама дасть собі раду і власними зусиллями зуміє подолати труднощі, які траплятимуться на її життєвій дорозі.
У зв’язку з цим частина програмного матеріалу опрацьовується учнем самостійно. Учитель додає низку запитань репродуктивного (відтворюваного) і продуктивного (творчого) характеру. Час від часу учень може звертатися до вчителя за консультаціями і порадами, виробляючи таким чином власну позицію щодо запропонованого йому матеріалу. Отже, учитель не займатиме домінуюче становище в класі. Його голос в класі таким чином стає рівноправним. Він не є тією людиною, що дає готові формули і розв’язки, а лише тим, хто може допомогти знайти власну правду.
Традиційний підхід до освітнього процесу в основному орієнтований на формування комплексу знань, умінь та навичок. Проте ціннісні орієнтації вже інші. Освіта сьогодні переходить до компетентнісно спрямованої, тобто до способів застосування знань і умінь на практиці. У наш час проблема компетенцій потрапила до освіти та зайняла в ній головуюче місце, що пов’язується з інформаційним вибухом останнього десятиріччя та змінами, які відбулися внаслідок використання інформаційних технологій, швидкого впровадження наукових розробок не лише в економічну сферу, але й у повсякденне життя людей.
Компетенція (лат. competentia – «коло питань») – це сукупність знань, умінь та навичок, які необхідні для конкретної роботи; здатність та готовність ефективно застосовувати знання на практиці, у конкретній ситуації. «Компетентна у певній області людина володіє відповідними знаннями та здібностями, які дозволяють їй обґрунтовано судити про цю область та ефективно діяти в ній» [9].
Компетенція повинна відповідати, по-перше, індивідуальним вимогам . По-друге, відповідати суспільним вимогам, тобто дозволяти отримувати суспільно значимі результати. І, по-третє, сприяти здійсненню практичної діяльності, тобто дозволяти оперативно вирішувати проблеми і завдання, які виникають [6]. Компетентнісний підхід у навчанні – це формування здатності діяти в ситуації невизначеності при рішенні актуальних для учнів проблем. Він передбачає не засвоєння учнем окремих один від одного знань і вмінь, а оволодіння ними в комплексі, адже мета розвитку компетенцій – допомогти дитині адаптуватися в соціальному світі.
Класифікація ключових освітніх компетенцій:
1. Ціннісно-смислові (ціннісні орієнтири учня, його досвід самопізнання, осмислення свого місця в світі, вибір ціннісних, цільових, смислових установок дій).
2. Загальнокультурні (пізнання особливостей національної та загальнолюдської культури, духовно-моральних основ життя, традицій окремих народів, розуміння ролі науки і релігії в житті людини, їх впливу на світ).
3. Пізнавальні (знання і вміння організації цілепокладання, планування, аналізу, рефлексії, самооцінки навчально-пізнавальної діяльності; здобування знань безпосередньо із реальності, володіння прийомами дій в нестандартних умовах, евристичними методами рішення проблем).
4. Інформаційні (володіння інформаційними технологіями, вміння працювати з усіма видами інформації, шукати, аналізувати, перетворювати, застосовувати інформацію для рішення різноманітних проблем).
5. Комунікативні (знання мов, ефективних способів співробітництва, навички роботи в групі, володіння різноманітними соціальними ролями в колективі, вміння представити себе, написати лист, заяву, вести дискусію тощо).
6. Соціальні (вміння жити і працювати в колективі, в команді; знання прав споживача, покупця, клієнта, виробника, професійне самовизначення, володіння етикою трудових та громадянських взаємовідносин).
7. Моральні (готовність, здатність та потреба жити за загальнолюдськими моральними законами).
8. Автономізаційні (здатність до саморозвитку, самовизначення, самоосвіти, конкурентоздатності; потреба та готовність вчитися протягом всього життя; турбота про особисте здоров’я; внутрішня екологічна культура).
Освітнє середовище повинно вибудовуватись таким чином, щоб дитина опинялася в ситуаціях, які сприяють становленню цих компетенцій. Компетентності обов’язково пов’язані між собою. Оволодіваючи яким-небудь способом діяльності, учень отримує досвід інтеграції різноманітних результатів освіти (знань, умінь, навичок, цінностей тощо) та постановки мети. Так відбувається усвідомлення процесу управління власною діяльністю – «компетенції».
Предмет зарубіжна література займає особливе місце, він дає учням знання про світобудову, ставить акцент на смислових та світоглядних аспектах, допомагає знайти ціннісні орієнтації. Тож, зарубіжна література як шкільна дисципліна може стати дієвим засобом різнобічного розвитку особистості учнів, формування в них ключових компетенцій. Крім того, словесник навчає «учня читати, працювати з додатковою літературою, мислити, говорити, аргументувати, висловлювати думки з приводу побаченого та почутого» [2].
О.Ісаєва зазначила, що для сучасного уроку зарубіжної літератури характерні чотири парадигми (концептуальні моделі освіти): особистісно орієнтована, читацькоцентрична, компетентнісна і культурологічна [4]. Нова програма із зарубіжної літератури для 5-9 класів спрямовує роботу вчителя на розвиток ключових компетентностей (уміння вчитися, спілкуватися державною, рідною та іноземними мовами, інформаційно-комунікаційної, соціальної, громадянської, загальнокультурної), а також на формування предметної літературної компетентності, складниками якої є комунікативна, емоційно-ціннісна, літературознавча, загальнокультурна, компаративна та інші компетенції особистості.
Комунікативна та мовленнєва компетенція.
Головним на уроці літератури стає питання. Правильно поставлене питання та грамотно організований пошук відповідей формує культуру мислення, пробуджує бажання висловитись, проявити себе, допомагає розібратися в системі взаємовідносин, які існують в світі, вчить прислухатися до слова. Комунікативна компетентність – це виховання толерантності, самоконтролю, розвиток навичок роботи в групі, формування культури публічних виступів, розвиток вміння слухати, розуміти співбесідника, доводити думку, укріплення образу «Я».
Приклади комунікативно-ситуативних вправ.
Оволодівають учні комунікативною компетенцією на уроках з використанням інтерактивних форм навчання: «мікрофон», «обери позицію», «коло думок», «мозкова атака», урок-конференція, урок-суд, урок-вистава, урок-дискусія, урок-пошук. Нестандартні завдання можуть бути представлені у вигляді проблемних ситуацій, рольових та ділових ігор, конкурсів та змагань, інших завдань з елементами цікавості (життєві та фантастичні ситуації, інсценівки, казки, загадки, «розслідування» тощо).
«Граючи, говоримо».
Уявіть, що ви, як і головний герой роману Д.Дефо «Життя та надзвичайні пригоди Робінзона Крузо», опинились на безлюдному острові без їжі та засобів існування. Що ви будете робити в такій ситуації для того, щоб вижити?
Вам, як художнику, запропонували виконати малюнок до назви оповідання Джека Лондона «Любов до життя». Що б ви зобразили? Опишіть свою ілюстрацію художнім словом.
Ви зустріли Марго з твору Р.Бредбері «Все літо в один день», опишіть її зовнішній вигляд та ваші почуття від зустрічі з нею [5].
«Постав себе на місце героя».
Уявіть себе самотньою пальмою з вірша М.Ю.Лермонтова «Три пальми», що росте серед Аравійської пустелі. Про що ви мрієте, чому не задоволені власною долею? Поясніть. Які рядки вірша краще за все допомагають вам увійти в образ?
Уявіть себе Оксаною з повісті М.В.Гоголя «Ніч перед Різдвом», опишіть її портрет, обравши художні деталі з тексту.
Ви коваль Вакула, поділіться з товаришами враженнями від мандрівки до Петербургу і зустрічі з Єкатериною [5].
«Читаємо, розуміємо, говоримо».
Ви отримали завдання розпізнати міф серед інших творів народної творчості. Поясніть, як ви це зробите?
Емоційно-ціннісна компетенція.
Мистецтво художнього слова має справу з різноманітними відтінками почуттів і смислів. Важливо створювати приємну психологічну атмосферу уроку зарубіжної літератури, коли взаємовідносини між вчителем і учнями будуються на принципах співробітництва, довіри, взаємної поваги, коли словесник оберігає право учня на самостійний вибір, право на помилку.
Ціннісно-смислові компетенції при вивченні літератури передбачають:
- здатність до власної інтерпретації вивчених художніх творів;
- розуміння авторської позиції та своє відношення до неї;
- застосування духовно-морального досвіду в життєвих ситуаціях.
Література як мистецтво передбачає емоційний характер навчання, адже відсутність емоцій на уроці – джерело байдужості учнів та їхнього небажання навчатися. Для розвитку емоційної компетенції можна використовувати наступні завдання:
- передача настрою, враження, почуття від музики, архітектури, кіно;
- змалювання внутрішнього світу літературного героя в кольоровій палітрі;
- розучування ролей в окремих драматичних творах або уривках;
- створення твору-імпровізації під музику;
- виписування із твору найбільш яскравих рядків, які сподобались учню;
- опис почуттів, які народилися під впливом даного поетичного твору;
- прийом «палітра емоцій».
Сьогодні багато вчителів зарубіжної літератури проводять уроки почуттів:
- урок – емоційне враження;
- урок-сповідь;
- урок-подяка;
- урок-інтрига;
- урок-одкровення;
- урок-засудження;
- урок-реквієм;
- урок-сумнів;
- урок-оберег;
- урок-рефлексія та ін.
Учнів потрібно навчити сприймати за прочитаним текстом життя з його сумом та радістю, відчувати роздуми та переживання, висловлені автором.
Життєва компетенція.
Життєва компетенція є цілісним утворенням, яке становить системну властивість усієї особистості і характеризує її здатність зберігати та оптимально відтворювати, розвивати себе, своє життя, успішно діяти в різних життєвих ситуаціях, вирішувати складні життєві проблеми. Власне, компетентною вважається людина життєздатна, авторитетна в тій чи іншій галузі. Життєва компетентність належить не до якоїсь зі сфер діяльності, а до життя загалом, до життєдіяльності. Життєву компетентність розглядають як детермінанту саморозвитку, самореалізації, самоактуалізації, життєтворчості. Життєва компетентність розкриває міру включеності людини в активну дію, здатність ефективно розв’язувати проблемну ситуацію життя, мобілізувати при цьому знання, досвід, цінності, уміння. Життєва компетентність не може бути ізольована від конкретних умов її реалізації.
Вищі рівні компетентності передбачають ініціативу, організаторські здібності, здатність оцінювати наслідки своїх дій. Бути життєво компетентним – знати, як якісно жити та вміти постійно нарощувати якість життя. Якісно жити – значить, вміти творити своє життя, будувати відносини з людьми, примножувати своє здоров’я, щастя, успіх, вміти бути творчим, зрощувати свою здатність жити у відповідності з вищими загальнолюдськими цінностями, жити екологічно, вилучаючи уроки з неминучих втрат і тимчасових криз. Життєва компетентність – це системна якість, яка отримується тільки в самому житті, у проживанні його, у доланні, у самовідданості людям, творчій справі, в усвідомленні того, що робиш, навіщо живеш. Набути життєву компетентність можна тільки проживаючи життя цілісно, усвідомлюючи, що все в житті взаємопов’язане та взаємообумовлене.
Зарубіжна література надає учню багатий матеріал для аналізу різноманітних життєвих схем поведінки, людських характерів, акценту на унікальний внутрішній світ людини. Чи навчає література життю? І так, і ні. Вона пропонує варіанти життєвих моделей і ситуацій, приклади найрізноманітніших почуттів: кохання, дружби, героїзму, честі, справедливості, безкомпромісності, добра. Те, що учень не розгледить в свого товариша, батька, сусіда, він може побачити в Тома Сойєра, Дон Кіхота, Маленького Принца. Класична література має таку силу зберігати душу дитини та прививати їй вищі цінності.
Завдання, які розвивають життєві компетенції.
Одним з кращих прикладів формування та розвитку життєвих компетенцій є застосування інтерактивних методик, в яких використовуються принципи рефлексії, партнерство, неординарність, креативність, толерантність [2].
Прийом «Чарівна паличка». У вас в руках чарівна паличка, з її допомогою ви потрапили на безлюдний острів. Опишіть, яким ви його уявляєте (вивчення роману Д.Дефо «Робінзон Крузо»).
Творча компетенція.
Важливо, щоб школа давала не тільки суму конкретних знань, але і навчала спостерігати, досліджувати, узагальнювати, робити самостійні висновки, розвивала креативне мислення, тобто формувала творчу компетенцію. До креативних якостей відносяться: гнучкість розуму, чуйність до протиріч, натхнення, фантазія, розкутість почуттів і рухів, наявність власної думки та ін.
Л.М. Толстой казав: «Якщо учень в школі не навчився нічого творити, то в житті він буде тільки наслідувати, копіювати». Творчість – це завжди втілення індивідуальності, форма самореалізації особистості, це можливість виразити своє особливе неповторне відношення до світу. Творча людина здатна до більш ефективної соціальної і психологічної адаптації до зовнішнього світу: його перетворення або зміна себе, пристосування власної поведінки до об’єктивних умов навколишнього світу, зміна власного відношення до нього.
У чому ж проявляються творчі здібності учнів на уроках зарубіжної літератури?
- в умінні легко побудувати оповідання;
- у здатності передати в оповіданні деталі, важливі для розуміння події, про яку йдеться мова;
- любов до фантазій, імпровізацій, додавання події чогось нового, незвичного;
- зображення персонажів своїх фантазій живими і цікавими;
- нестандартний підхід до рішення проблеми, до розкриття теми творчої роботи;
- складання віршів, оповідань, ілюстрацій до творів тощо.
На уроках зарубіжної літератури «учитель і учні працюють у режимі креативної педагогіки, де школярі беруть участь у творчому діалозі з культурними текстами, формуючи особистісну позицію» [2].
Прийоми активізації навчальної творчої діяльності учнів:
- інтригуючий початок уроку; - полемічний характер викладення матеріалу;
- контрастне співставлення аргументів; - розгляд проблемних питань;
- робота з деталлю художнього тексту, метафорами та ін.;
- співставлення твору з його екранізацією;
- самостійний пошук учнями проблем твору.
Завдяки активізації творчої компетенції учень пізнає радість пошуку й радість відкриття. Предметне навчання – це тільки основа для формування компетентностей як інтегрованого результату навчальної діяльності учнів. Головне, щоб дітям було цікаво вчити і розвивати себе, пізнавати світ.
Література:
1. Богосвятська А. І. Методика компетентнісного викладання на уроках літератури. Зарубіжна література в школах України. – 2012. – № 7-8.
2. Вахрамєєва О. Розвиток раціональної продуктивної компетентності на уроках української літератури [Електронний ресурс].
3. Життєва компетентність особистості: від теорій до практики: Науково – методичний посібник / За редакцією І.Г. Єрмакова – Запоріжжя; Центріон, 2005.
4. Ісаєва О. Про основні парадигми шкільної літературної освіти // Всесвітня література в СНЗУ. – 2011. – № 1.
5. Комлык О.В. Нестандартные формы работы на уроках литературы в условиях внедрения инновационных методов [Электронный ресурс].
6. Компетентность учителя как условие обеспечения эффективности формирования базовых компетентностей обучающихся. [Электронный ресурс].
7. Сафарян С. Формування компетентної особистості починати з себе // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2011. – № 1.
8. Товста О.М. Підготовка компетентного читача на уроках літератури [Електронний ресурс].
9. Хуторской А.В. Ключевые компетенции как компонент личностно-ориентированной парадигмы образования // Народное образование –2003. – №2.
Немає коментарів:
Дописати коментар